36 група 

Посібник   "Малювання та ліплення"

https://vpu7.com.ua/documents/e-library/spec-tech-kp/porhun-maliuvannia-ta-liplennya.pdf

 36 ГРУПА 

                             Тема: Малювання геометричних фігур

     Подальший розвиток руки і окоміру, придбання нових знань, умінь і навиків пов'язані з вправами по зображенню прямих, гострих і тупих кутів, квадратів, прямокутників, трапецій, ромбів, дуг, кіл, овалів.

    Приступаючи до цих вправ, слід спочатку потренуватися в проведенні коротких ліній під нахилом. Коли рука знайде необхідну рухову координацію, можна побудувати прямий кут. На поверхню папери наносять легкі лінії, відклавши на них однакові відрізки. Після цього роблять контури прямого кута виразніше. Гострий кут повинен бути менше прямого, тупий — більше, але спосіб їх зображення буде таким же, що і при малюванні прямого кута.

      Квадрат   потрібно малювати за допомогою осей і діагоналей.  Віссю  називають тонку  пряму  лінію   (горизонтальну або вертикальну), що проходить через середину  геометричної  фігури  або  якого-небудь  предмету циліндрової, конічної і інших форм. Зрозуміло, вісь присутня тільки  в  різних  графічних  зображеннях. Діагональ же служить образотворчим елементом, що проходить навскоси між кутами  (наприклад, між верхнім правим і нижнім лівим). Осі і діагоналі при побудові квадрата бувають і як пересічні в центрі, і як розмірні допоміжні елементи.

       Прямокутник зображають таким же способом, що і квадрат, виключаючи лише абсолютну рівність сторін. Спочатку намічають осі, від місця перетину яких слід відкласти управо і вліво великі, але однакові відрізки, а вгору і вниз- менші. Потім проводять діагоналі, щоб в них перетиналися сторони прямокутника.

      Трапецію малюють також за допомогою осей. Відклавши від центру перетину по вертикалі певні відрізки, проводять паралельні горизонталі лінії. На них відкладають різні відрізки і, з'єднавши контурами крапки, одержують фігуру, звану трапецією.

   Ромб будують по осях, від центру перетину яких відкладають певні відрізки.

    Криволінійні контури — дуги, кола і овали — мають для початківця малювати певну складність, викликану проведенням плавних контурів. Навчитися упевнено і чітко проводити від руки плавні криві дуже важливо зважаючи на різноманітність форм видимих предметів, багато хто з яких складається з округлих поверхонь. Крім того, вправи по проведенню криволінійних контурів корисні для подальшого розвитку руки.

     Перед виконанням вправ слід провести «розминку» у вигляді написання криволінійних фігур, плавна форма яких нагадує елементи рукописних букв        

      Дуги, кола і овали малюють за допомогою допоміжних прямих ліній, без яких виконати цю вправу майже неможливо. Наприклад, перед проведенням дуги потрібно зобразити відрізок прямої, після чого легше зробити дотичну до нього криву. Коло не можна намалювати без заздалегідь позначених перетином під прямим кутом двох осей центру і розмічених на осях зарубками однакових відрізків, відкладених від того ж центру. Так само за допомогою осей малюють овал.

       Мал.5                                       Мал.6 

        При виконанні вправ по малюванню геометричних фігур слід звертати особливу увагу на роль допоміжних побудов, які визначають форму кожного зображення в цілому. У міру практичного ознайомлення з складнішими способами малювання доведеться переконатися в значенні саме допоміжних побудов (мал. 6).

2.  Намалюйте усередині квадратів прості узори, використовуючи графітний олівець.

3.    Зобразіть   одними    контурами    олівця    дві-три     різних квітки.

Практична робота 1: Малювання предметів геометричних фігур. 

 

34 ГМ-Ф

2. Загальні поняття і показники вантажно-розвантажувальних, транспортних і складських робіт

Вантажно-розвантажувальні, транспортні і складські роботи виконуються при здійсненні різних операцій переміщення. Під операціями переміщення розуміють операції, при яких змінюється положення вантажу в просторі без зміни при цьому його фізичних властивостей.

   При виконанні вантажно-розвантажувальних, транспортних і сладських робіт можуть мати місце наступні чотири операції переміщень: навантаження - захоплення вантажу з постійного або тимчасового місця зберігання переміщення й вкладання на транспортний засіб. До операції навантаження варто відносити й складання вантажів у транспортну тару; вивантаження - захоплення і зняття з транспортного засобу, переміщення й складання на місця постійного або тимчасового зберігання. До операції вивантаження відноситься і виймання вантажів із транспортної тари; транспортування- переміщення вантажу транспортними засобами від місця навантаження до місця розвантаження; перевалка - коли вантаж знімають з одного транспортного засобу й складають на інше.

     Вантажопотік - кількість однорідних вантажів, переміщуваних на розглянутій ділянці в одному напрямку за одиницю часу. Одиниці виміру вантажопотоків: т/рік; т/добу; т/год. Вантажопотоки характеризуються середніми значеннями величини Q, а також коефіцієнтами нерівномірності K=Qmax/Q.

Де - Qmax - максимальне значення вантажопотоку.

В один вантажопотік можуть бути об`єднані вантажі, різні за фізичними властивостями, але упаковані в однакову транспортну тару, переміщувані загальними маршрутами і обслуговувані однотипними механізмами.

    У більшості випадків вантажопотік розглядають як переміщення вантажу від оного місця перебування до іншого. У таких елементарних вантажопотоках виконуються три операції переміщення: навантаження, транспортування і вивантаження. Послідовно здійснювані вантажопотоки з однорідними вантажами поєднуються в транспортний процес, що охоплює всі етапи руху як всередині підприємства, так і за його межами в разі потреби.

   Розрізняють зовнішні, міжцехові і внутрішньоцехові вантажопотоки. Зовнішні вантажопотоки складають вантажі, що находять на підприємство із зовнішнім транспортом загального користування, або вантажі, що відправляються з підприємства засобами зовнішнього транспорту. Зовнішні вантажопотоки багатьох  підприємств харчової промисловості відрізняються великою нерівномірностю і мають значною мірою можливий характер. Міжцехові вантажопотоки - це переміщення вантажів між окремими цехами і складами, що входять до системи підприємства.

Внутрішньоцехові вантажопотоки - це потоки між технологічними агрегатами і місцями короткочасного зберігання вантажів всередині цехів.

   Вантажообігом підприємства називають суму зовнішніх вантажопотоків, які звичайно визначають за рік.

   У системі заготівель основним показником є комплексний вантажообіг, що складається із суми зовнішніх вантажопотоків підприємства і кількості вантажу, який переміщується всередині підприємства.

   За характером виконання винтажно-розвантажувальні, транспортні і складські роботи поділяються на ручні, механізовані, комплексно-механізовані та автоматизовані.

   Ручні BPTC роботи - такі, у яких основні операції переміщення виконуються вручну.

   Механізовані BPTC роботи - такі, у яких основні операції переміщення виконують машини, а робітники керують машинами і виконують вручну різні допоміжні операції.

Комплексн-механізовані BPTC роботи - такі, при яких всі операції - основні і допоміжні - виконують машини. Робітники-механізатори зайняті керуванням машинами і їхнім обслуговуванням. Автоматизовані BPTC роботи - це комлексно-механізовані роботи, що виконуються при керуванні з диспетчерського пульта за заданою програмою.

   Обсяг BPTC  робіт - показник кількості робіт з переміщення вантажів на підприємствах:

A= O*a,

Де O - величина вантажопоток, т;

a - число операцій переміщення на вантажопотоц.

Обсяг BPTC робіт поділяють на обсяг механізованих Am, і обсяг ручних робіт Ap:

A= Am + Ap = Om * am + Qp * ap,

Де Om i Op - частини вантажопотоку, що переробляється відповідно машинами і вручну;

Am i ap - число відповідно механізованих і ручних операцій переміщення на вантажопотоці.

   Число механізованих операцій на елементарному вантажопотоці дорівнює 1, тобто am = l, незалежно від числа машин, що беруть участь в операціях переміщення на вантажопотоці. Число ручних операцій ap, рівне числу файтично виконуваних вручну операцій переміщення.

   Ефективність BPTC  робіт характеризується рівнем їхньої механізації, ступенем механізації праці, виробленням робітників на BPTC  роботах і питомими працевитратами. Узагальнюючим економічним показником є приведені витрати.

 

 

20.3. Транспортні зв`язки і зовнішні вантажопотоки

Відповідні міністерства України здійснюють керування галузями харчової промисловості з різними вантажопотоками й умовами роботи: цукрова, хлібопекарська, консервна, кондитерська, молочна, виноробна, пивобезалкогольна, лікеро-горілчана й ін.

  Класифікація підприємств харчової промисловості за умовами їх розміщення приведені на схемі (рис. 20.2).

  Основною ознакою класифікації підприємств можна вважати характер вантажів, що переробляються на них, і зв`язане з цим місце розташування підприємств.

   Рисунок 20.3. Основні зовнішні і міжцехові вантажопотоки на цукровому заводі, який має залізничну гілку 1- постачальник буряка; 2 - склозаготівельні пункти; 3 - заводський заготівельний склад; 4 - бурячна; 5 - склади вугілля і вапняку; 6 - головний виробничий корпус; 7 - склад готової продукції; 8 - пункт відправлення жому.

   У 1 групу входять підприємства для переробки плодоовочевої сировини і зерна. Ці підприємства розташовуються поблизу сировинних зон.

   Інші підприємства (2 група) розташовані в зонах зосередженого споживання (містах) .

   Для організації ватажно-розвантажувальних, транспортних і складських (BPTC) робіт важливі транспортні зв`язки підприємств. Тому підприємства обох груп поділяються на підприємства, що мають свої залізничні гілки (A) і не мають їх (Б).

   Більшість підприємств харчової промисловості обох груп постійно зв`язані взаємопостачанням сировини, тари і т. п. Слід зазначити, що підприємства різних галузей харчової промисловості мають розгалужееі транспортні зв`язки з багатьма суміжними галузями (див. Рис. 20.1).

   Зразкові схеми вантажопотоків підприємств 1 групи приведені на рис.20.3, а підприємств 2 групи на рис. 20.4.

    Основну масу в вантажопотоках складають різні продовольчі вантажі, BPTC роботи з яких необхідно виконувати в стислий термін періоду заготівель. У цьому випадку інтенсивність добових вантажопотоків висока.

Зовнішні вантажопотоки підприємств 1 групи

  На всіх підприємствах 1 групи зовнішні вантажопотоки по прибуттю значно перевищують вантажопотоки по відправленню. У цьому випадку необхідно приділити увагу механізації вантажно-розвантажувальних, транспортних і складських (BPTC) робіт саме із сировинними вантажами.

   Підприємства харчової промисловості, що переробляють овочі і фрукти, працюють у режимах, що різко відрізняється один від одного в період збирання і заготівлі сировини та в інший час року. Найбільш напруженим є період постачань сировини.

    Цей період характеризується і найбільш інтенсивним випуском продукції на більшості підприємств 1 групи.

    Варто мати на увазі, що інтенсивність вантажопотоків сировини різко змінюється і в межах сезону заготівель, досягаючи максимуму в середині періоду. Як правило, процес носить випадковий характер. Цей процес змінюється як при нормальному ході збору сільсьгоспродуктів, так і при відхиленнях, зв`язаних із кліматичними умовами вирощування овочів і фруктів.

             Зовнішні вантажопотоки підприємств 2 групи

 

    Для зовнішніх вантажопотоків підприємств 2 групи характерні розвиток зв`язку з ближніми споживачами як по відправленню продукції, так і одержанню оборотної тари.

    Підприємства цієї групи одержують сировину після переробки її на підприємствах 1 групи, з борошномельних підприємств системи або заготівель по імпорту. Підприємства 2 групи працюють порівняно рівномірно цілий рік і мають можливість одержувати сировину також достатньо рівномірно.

    Оскільки підприємства харчової промисловості в значній мірі зв`язані вантажопотоками, що відправляються з підприємств 1 групи і надходять на підприємства 2 групи, то, природно, проектування таких вантажопотоків і організація складського господарства повинні бути оптимізовані для всієї системи в цілому: відправник-транспорт-підприємство.

    Оптимізація транспортно-складських операцій повинна грунтуватися на основі вивчення вантажопотоків продовольчих товарів на всіх етапах і у всіх ланках - від їхнього виготовлення до надходження населенню. Оскільки готова продукція підприємств 2 групи направляється ближнім споживачам, її доставку необхідно здійснювати із врахуванням інтересів як торгівельних організацій, так і автотранспортних організацій.

 Зовнішні вантажопотоки підприємств системи заготівель

    Ці підприємства поділяються на три групи: підприємства приймання і зберігання зерна, зернопереробні і комбікормові. Ці підприємства зв`язані між собою загальними вантажопотоками в основному сипких вантажів. Тільки готова продукція зернопереробних підприємств частково випускається в мішках і пакетах.

    На рис. 2-.5 приведена схема транспортних зв`язків.

    Хлібоприймальні підприємства розташовані в сільських районах, які вирощують зернові, а зерносховища - у великих вузлах залізничного та водного транспорту; зернопереробні підприємства і реалізаційні бази - у великих центрах споживачів.

   Основні вантажопотоки на зернопереробних підприємствах показані на рис. 20.5. Вантажопотоки більшості підприємств системи заготівель відрізняються великою нерівномірністю надходження і порівняно рівномірним відправленням. Всі основні технологічні операції на цих підприємствах механізовані й автоматизовані.

    Однак ще значне число робітників зайняте на вантажно-розвантажувальних, транспортних і складських роботах, пов`язаних з вивантаженням зерна з вагонів, переміщенням конвеєрів, зернонавантажувачів й інших машин, а також на інших операціях, особливо зі штучними вантажами.

 

Питання для контролю:

1.  Поясніть поняття вантажопотоку. Як він формується?

2.  Приведіть приклади зовнішніх і внутрішніх вантажопотоків. Пов`яжіть ці вантажопотоки з конкретними підприємствами харчової промисловості.

 

ТЕМА 1.

Транспортні зв`язки і вантажопотоки підприємств

1. Напрямки розвитку міжгалузевих систем вантажно-розвантажувальних, транспортних і складських робіт

      Аналіз сучасного стану транспортних зв`язків і технічних засобів для виконання вантажно-розвантажувальних, транспортних і складських робіт дозволяє знаходити великі резерви підвищення продуктивності праці на підприємствах харчової промисловості, а також у суміжних галузях сільського господарства, на транспорті та у торгівлі.

   Існує два напрямки комплексної механізації BPTC робіт, на яких базуються всі створювані сучасні комплекси: це безтарні перевезення сипких, і рідких вантажів і укрупнення дрібноштучних вантажів у такі транспортні одиниці, що дозволяють успішно застосовувати спеціальне підйомно-транспортне устаткування. З`являється необхідність розгляду системи постачальник-транспорт-споживач як єдиного цілого, тобто для кожного з її учасників впровадження транспортного процесу окремо або практично неможливо, або малоефективно, наприклад, пакетування вантажів тільки всередині підприємств. Науково-обгрунтовані пропозиції в таких умовах можуть бути знайдені з застосуванням методу системного аналізу, сутність  якого полягає в розгляді процесів не ізольованона кожному етапі, а всього транспортного процесу як єдиного цілого в даній системі.

   Підприємства розглядають з їхніми зв`язками як всередині галузі, так і з підриємствами інших галузей  харчової промисловості, системи заготівель, з постачальниками і споживачами. Схема такої системи показана на рис. 20.1.

   Можна відзначити три групи зв`язків: перша група- зв`язки підприємств різних рівнів всередині однієї галузі промисловості, наприклад, цукробурякові і цукрорафінадні заводи, розмельні комбінати і бази реалізації й ін. Ці зв`язки до останнього часу планувалися через гуртову торгівлю. Друга група- зв`язки підприємств різних галузей харчової промисловості між собою, наприклад, цукрової з кондитерською, хлібопекарської й ін.., що також регламентуються гуртової торгівлею; третя група - зв`язки підприємств харчової промисловості з іншими галузями, заготівельними організаціями, сільським господарством, постачальниками тари, гуртовою і роздрібною торгівлею.

   Особливо важливими є зв`язки промислових підприємств, розташованих у великих містах, з магазинами роздрібної торгівлі в тих же містах.

   Ці зв`язки здійснюється в більшій частині прямо і є дуже міцними і вимагають ретельного системного вивчення для виявлення наявних тут резервів продуктивності праці і чисельності працюючих, зайнятих на вантажно-розвантажувальних,  транспортних і складських роботах.

   Для виконання резервів підвищення продуктивності праці на вантажно-розвантажувальних, транспортних і складських роботах (BPTC) при впровадженні безтарних і пакето-контейнерних перевезень вимагаються нові, більш складні системні методи дослідження. Однак ускладнюються не тільки методи дослідження, але в ще більшій мірі стає важко вибрати спосіб механізації і впровадити його у виробництво. Це зумовлюється тим, що обраний спосіб повинен бути прийнятий одночасно в різних системах, у різних галузях харчової промисловості, сільському господарстві, транспорті, гуртовій і роздрібній торгівлі, в тому числі в приватній з невеликим товарообігом.

36 група   

1.1. Безпека праці кваліфікованих робітників – кондитерів 

   Практика показує, що травма або навіть загибель працівника наступає через недбалість, недотримання елементарних правил безпечної поведінки та норм техніки безпеки на робочому місці. До основних причин виникнення нещасних випадків на виробництві відносять: – порушення трудової та виробничої дисципліни виконавцями робіт; – неналежний стан контролю з боку посадових осіб підприємства; – недотримання працівниками вимог інструкцій з охорони праці та техніки безпеки; – допуск до роботи працівників без навчання та перевірки знань з питань охорони праці; – відсутність або недосконалість системи управління охороною праці. Здійснювати безпечну професійну діяльність здатні робітники, в яких сформована культура безпеки професійної діяльності. Під цим поняттям розуміють систему особистісних і соціальних цінностей, норм і правил в основі яких лежить безумовність пріоритетів безпеки при виконанні робітником будь-якої професійної та суспільної діяльності. Основою ж культури безпеки професійної діяльності є моральні цінності, що перетворюються на внутрішні переконання фахівців, в яких закріплено як вимоги до особистості, так і безумовні норми безпечної поведінки. Професія кондитера вимагає фізичної витривалості та високої емоційної напруги. Багато часу доводиться працювати стоячи в цеху за умов високої температури та шуму, контактувати з різноманітними продуктами й речовинами, а також користуватися великою кількістю електро-, тепло-, і газоприладів. Такі умови праці можуть призвести до перенапруження, перегріву, переохолодження, алергічних реакцій, втрати обережності, помилок, травматизму. Як правило, робочий день у кондитерському цеху складає вісім годин у одну або дві зміни. 9 За ступенем важкості та напруженості професію кондитера відносять до професій середнього рівня фізичного навантаження. Складні мікрокліматичні умови, за яких працюють кондитери, можуть спричинити виникнення або загострення різних професійних захворювань (гострі і хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів, алергічні захворювання шкіри, гіперхолестеринемія, розвиток ранніх ознак атеросклерозу, захворювання суглобів тощо). Тому цю професію не рекомендують здобувати людям зі стійким розладом нервової та дихальної системи, захворюванням легень (туберкульоз, хронічна пневмонія), із захворюваннями серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, ендокринних захворювань (цукровий діабет), шкірною алергією і екземою кистей рук, дефектами зору, хронічними інфекційними захворюваннями. Аналіз причин нещасних випадків свідчить про те, що профілактична робота з метою навчання працівників виявляти до початку і під час роботи наявні небезпечні чинники, має проводитися щоденно, із кожним працівником окремо з урахуванням особливостей кожного робочого місця. Особливу увагу потребують питання якісного проведення інструктажів з охорони праці. Поняття «охорона праці», визначене в Законі України «Про охорону праці», розуміють як систему правових, соціально-економічних, організаційнотехнічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі праці. Означені заходи спрямовані на створення на кожному робочому місці гідних умов праці, безпечну експлуатацію обладнання, зменшення або повну нейтралізацію дії шкідливих і небезпечних виробничих чинників на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань. Основну законодавчу базу, що регламентує охорону праці в Україні складають Конституція України, закони України «Про охорону праці», «Про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», Кодекс законів про працю, державні стандарти з охорони праці, санітарні норми праці тощо. Кодекс законів про працю надає право працівникові відмовитись від виконання роботи, 10 яка може зашкодити його здоров’ю або не відповідає законам про працю, та встановлює відповідальність адміністрації за порушення правил охорони праці. За період простою з цих причин та не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство з охорони праці, умови колективного договору з цих питань. Законом «Про охорону праці» передбачається, що кожному працівникові на робочому місці гарантується відповідно до вимог нормативних актів про охорону праці: безпека технологічних процесів; безпека роботи машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва; необхідні засоби колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником; санітарно-побутові умови. Нормативно-правова документація з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності у закладах професійної (професійно-технічної) освіти (ЗП(ПТ)О) розробляється відповідно до вимог Кодексу України про працю, нормативно-правових актів Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України.

Серед інструктажів з безпеки життєдіяльності (охорона здоров’я, пожежна, радіаційна безпека, цивільний захист, безпека дорожнього руху, реагування на надзвичайні ситуації, безпека побуту тощо) виокремлюють: вступний, первинний, позаплановий і цільовий. Інструктажі з безпеки життєдіяльності проводяться для формування у здобувачів П(ПТ)О умінь застосовувати знання у практичному житті, їх програми містять питання особистої безпеки та безпеки оточуючих їх людей відповідно до напряму проведення заходів, розробляються безпосередніми керівниками робіт або заходів і не вимагають наявності інструкцій з безпеки життєдіяльності. Такі інструктажі проводяться у вигляді інформацій про небезпеки, лекцій, бесід з наступною перевіркою навичок, ігрових тренінгів, квестів тощо. У кожному конкретному випадку викладач, майстер (інструктор) виробничого навчання або особа, яка проводить інструктаж з безпеки життєдіяльності, обирає свій шлях і засоби проведення таких інструктажів. Причинами виробничого травматизму робітників кондитерського цеху можуть бути: неправильна організація праці, порушення правил експлуатації обладнання та вимог техніки безпеки, втома чи хвороба працівника. Означені чинники як правило призводять до таких наслідків: отруєння газом, ураження внаслідок вибуху газової суміші, ураження електричним струмом, поранення при експлуатації машин, поранення кухонним інвентарем. Перед початком роботи необхідно перевірити заземлення, справність обладнання та інвентарю. У разі виявлення несправностей устаткування та можливих небезпек на робочому місці необхідно доповісти про них майстру виробничого навчання, завідуючому виробництвом або наставнику. Крім того, на обладнанні мають право працювати особи, які пройшли навчання та мають допуск до роботи. Під час безпосереднього здійснення власних професійних обов’язків з метою уникнення травмувань на робочому місці та запобігання нещасних випадків кондитери мають чітко дотримуватися всіх інструкцій з охорони праці при роботі в кондитерському цеху. Перелік основних із них наведений у Додатку А1. Приклад типової інструкції з охорони праці для кондитера наведено в Додатку А2. Найбільш дієвим методом профілактики виробничого травматизму є проведення перевірок дотримання роботодавцями вимог законодавства про охорону праці, яку здійснюють працівники Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Також, мають активно працювати постійно діючі комісії з охорони праці, які не тільки ознайомлюють працівників із вимогами нормативно-правових актів із 13 охорони праці на підприємствах, а й перевіряють рівень знань осіб, які пройшли навчання. Оскільки, виробничий ризик під час виконання професійної діяльності не можливо зовсім уникнути, тому в разі настання нещасного випадку проводяться розслідування з метою виявлення причин, які призвели до його виникнення. При розслідуванні багатьох нещасних випадків встановлюється вина посадових осіб, які не здійснюють належним чином контроль за станом охорони праці в зонах власної відповідальності. Також трапляються непоодинокі випадки порушення робітниками вимог нормативних актів з охорони праці, невиконання вимог інструкції з охорони праці. У статті 14 Закону України «Про охорону праці» зазначено, що працівник зобов’язаний дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт, чи під час перебування на території підприємства. Для аналізу причин нещасних випадків на виробництві з метою вироблення заходів щодо їх усунення та попередження використовують такі методи: монографічний метод – аналіз причин травматизму безпосередньо на робочих місцях; топографічний метод – встановлення місць найбільш частих випадків травматизму; статистичний метод – вивчення кількісних показників даних звітів про нещасні випадки на підприємствах і в організаціях. Отже, для того, щоб унеможливити виникнення нещасних випадків на виробництві, необхідно підвищувати рівень технологічної і трудової дисципліни, приводити у відповідність до вимог нормативних актів організацію виконання робіт та контролю з боку безпосередніх керівників, а також вживати дієві заходи щодо підвищення рівня професійної підготовки кондитерів, їхнього навчання з питань організації та безпечного виконання робіт, охорони праці. Треба постійно працювати, знаходити нові дієві механізми профілактичної роботи та економічного зацікавлення роботодавця у зниженні нещасних випадків, виробничого травматизму і професійної захворюваності. 

Контрольні запитання та завдання 

1. Які основні причини виникнення нещасних випадків на кондитерському виробництві Вам відомі? 

2. Дати визначення поняттю «культура безпеки професійної діяльності».

 3. На які професійні захворювання страждають кондитери? 

4. Які дії кваліфікованого робітника-кондитера дадуть можливість уникнути небезпек на виробництві?

 5. Які види інструктажів з охорони праці Вам відомі? Охарактеризуйте їх. 

6. З якою метою проводять інструктажі з безпеки життєдіяльності?

7. Навести причини виробничого травматизму робітників кондитерського цеху. 

8. Які травми можуть отримати кондитери при порушенні техніки безпеки на робочому місці? 

9. Скласти інструкцію з охорони праці при прибиранні Вашого робочого місця. 

10. Розв’язати кейс. «На одному з підприємств харчової промисловості Калинівського району зареєстрований нещасний випадок із молодою жінкою, яка під час роботи на тістомісильній машині, не дочекавшись, коли зупиняться лопаті, що обертались, праву руку із затиснутим у неї шкребком помістила в бункер машини для зняття залишків тіста. Її рука потрапила під лопать, яка ще оберталася, внаслідок чого працівниця отримала травму долоні правої руки, перебувала на лікарняному більше чотирьох місяців та, на щастя, одужала повністю і не залишилась з інвалідністю.» 

Завдання 

Уважно проаналізувати наведений фрагмент та відповісти на запитання: 

а) У чому полягає причина наведеного нещасного випадка? 

б) Які дії працівниці призвели до цього нещасного випадка? 

в) Які заходи дадуть можливість запобігти виникнення цього нещасного випадку?

6.   https://www.youtube.com/watch?v=6XgQf8p_J3o

 

 44 ГМ-Ф

Тема 6.  Монтаж, налагодження та ремонт теплообмінних  та випарних апаратів, сушарок

            Лекція 6. Ремонт апаратів для теплової обробки харчових продуктів.

План

1.    Загальні положення.

2.   Очищення поверхні нагрівання.

3.   Ремонт поверхні нагрівання.

4.    Ремонт і підготовка труб.

1.    Всі переробні підприємства використовують теплові апарати для обробки харчових продуктів.

          Теплообмінник ремонтують у випадку забруднення поверхні теплообміну і пропускання рідини.

      Ремонт теплообмінних апаратів передбачає очищення повер­хні нагрівання від накипу та інших забруднень, усунення несправ­ностей і дефектів трубопроводів. Крім цього ремонтують запірні пристрої та ізоляцію.

       2. Очищення поверхні нагрівання. Накип видаляють із стінок апаратів за допомогою мінеральних та органічних речовин.

           Вибір методу очищення залежить від виду і ступеня забруд­нення, а також від конструкції поверхні нагрівання (трубчаста, пла­стинчата). Основними із цих методів є такі.

Хімічне очищення виконується у разі видалення осадження міжтрубного простору. Пом'якшення осаду на поверхні нагрівання досягається за допомогою кальцинованої і каустичної соди. Потім накип розчиняють слабким розчином соляної кислоти.

Термічне очищення ґрунтується на використанні різниці коефі­цієнтів теплового розширення накипу і металу. Поверхню нагрі­вання (звільненого від рідини апарата) спочатку підігрівають реду- ційною перегрітою парою, потім охолоджують холодною очище­ною хімічним способом водою. Внаслідок цього частинки накипу відокремлюються від поверхні нагрівання і видаляються вручну або промиванням. Цей метод застосовують, якщо встановлено, що на­кип під час нагрівання стає твердим і крихким.

         Гідравлічне очищення ґрунтується на здатності води за великої швидкості (понад 50 м/с) видаляти накип. Цим способом видаля­ють пухкий накип і шламоутворення.

        Механічне очищення — це видалення накипу зшкрябуванням або вибиванням інструментом та різними пристроями.

Інструмент для механічного очищення поділяють на дві групи: для видалення м'яких осаджень, що не пошкоджує внутрішню по­верхню трубок, використовують шомполи, волосяні щітки і щітки з латунного дроту, металеві йоржі, гумові кулі (рис. 9.3 а,б,в,г), та здат­ний пошкоджувати їх для видалення твердого накипу - жорсткі дротові щітки, механічні долота, тощо (рис. 9.3д,е,є,ж,з,и). Відцентро­ві шарошкові головки (рис. 9.3е) мають марковання: ГД — вказує на застосування для видалення твердого накипу; СБ — для м'якого на­кипу. Наступні за літерою цифри вказують, труби яких діаметрів можна нею очищати.

 

Рис. 9.3. Інструмент для механічного очищення труб:

а, б, в, г, є - пристрої, які не пошкоджують внутрішню поверхню трубок;

 д, е, ж, з, и — пристрої, здатні до пошкодження.

      Очищають труби шарошками, які приводяться в рух від елек­тродвигуна або гідроприводу через гнучкий вал або шланг. Кожну трубу «проходять» шарошками згори донизу і у зворотному на­прямку. Під час очищення в трубу подається вода для змивання на­кипу і охолодження шарошок головки.

      Під час очищення деяких конструкцій теплообмінних апара­тів з трубчастою поверхнею теплообміну доцільно застосовувати приводи із зворотно-поступальним рухом, використовуючи тель­фери або електролебідки.

     Основним недоліком механічних методів очищення є можли­вість пошкодження поверхневого шару металу, що призводить до швидкішого зношування труб. Крім того, ці методи трудомісткі і не забезпечують повного очищення від накипу, особливо у важкодо- ступних місцях.

        3.   Ремонт поверхні нагрівання. Характер ремонтних робіт ви­значається конструкцією поверхні нагрівання.

       Пластинчасті апарати. У процесі експлуатації пластинчастих охолоджувальних для пастеризації установок і охолоджувачів найчас­тіше зношуються гумові прокладки ущільнювачів. Знос їх зумовлено механічною дією під час розбирання, очищення і збирання апарата, впливом різкого перепаду температур в секціях пастеризації і охоло­джування розсолом (крижаною водою), а також хімічною активністю розсолу. Негативно на прокладки діють мийні розчини (каустична со­да і азотна кислота), а також неправильна експлуатація теплообмінно­го апарата. Знос прокладок можна виявити за протіканням рідині між пластинами після максимального їх підтискання.

           Пластинчастий теплообмінний апарат розбирають в такому порядку. Після очищення охолоджуваного апарата від нього від'єд­нують всі трубопроводи, за винятком труб, з'єднаних із станиною, послаблюють затискні пристрої поперемінно на верхній і нижній штангах, знімають з них накладки, відсовують натискну плиту у бік стійки розпору і розсовують пластини. Потім, оглядаючи, вибира­ють пластини із зношеними прокладками і знімають їх з апарата. Зняті пластини очищують, після чого з жолобків шабером або но­жем видаляють старі прокладки. Потім жолобок пластини знежи­рюють, протираючи його тампоном, змоченим бензином.

            Нові ущільнювальні прокладки приклеюють спеціальним кле­єм. Перед його нанесенням поверхню прокладок знежирюють бен­зином, розчинником або ацетоном і сушать 10-15 хв. Потім на підго­товлені поверхні пластини і прокладок наносять перший рівномір­ний шар клею. Після його сушки протягом 10 хв наносять другий шар. Після закінчення сушки другого шару протягом 1-3 хв проклад­ки укладають в жолобки пластин і накочують роликом. Наклеєні пластини витримують 24 год. за температури 15-20 °С і відносної во­логості повітря не більше 75%.

     Пластини з прокладками розміщують в апараті за порядком номерів згідно зі схемою їх компонування. Після цього апарат зби­рають і перевіряють герметичність пластин, подаючи рідину під тиском 0,35МПа.

        Найпоширеніші теплообмінники з трубчастою поверхнею на­грівання.

Трубчасті апарати. До цього типу теплообмінних апаратів на­лежать трубчасті пастеризатори, кожухотрубні конденсатори і ви­парники, вакуум-апарати тощо.

      Основний дефект поверхонь теплообміну трубчастих апара­тів — порушення герметичності в місцях розвальцьовування труб в трубних решітках. Порушення герметичності визначають за вито­ком повітря під час його подачі під тиском 0,3МПа в міжтрубний простір апарата. Місця витоку повітря знаходять за появою буль­башок повітря, якщо обмазати стики мильною піною. Причинами виникнення такого дефекту може бути знос поверхні або брак, до­пущений під час розвальцьовування. Якщо труба має незначну те­чу, то її підвальцьовують. За зносу понад 50% первинної товщини труби замінюють. Якщо пошкоджені одна-дві трубки, то їх вида­ляють, а отвори в трубних решітках тимчасово заглушують.

       Ремонт трубчастої поверхні нагрівання включає: вилучення труб, які підлягають заміні; підготовку нових труб і трубної решіт­ки; встановлення і розвальцьовування труб; випробування.

           Ремонт теплообмінників типу «труба в трубі» складається з таких операцій: огляд поверхні нагрівання; перевірка надійності кі­лець; заміна прокладок; частковий ремонт труб; випробування. Ре­монт пластинчастих теплообмінників зводиться до заміни дефект­них пластин і гумових прокладок.

       Огляд поверхні нагрівання виконують після очищення апара­та від накипу під час гідравлічного, або пневматичного випробу­вання під тиском 0,3-0,5МПа. Якщо деякі трубки підтікають ще до досягнення пробного тиску, їх заглушують дерев'яними пробками і продовжують випробування.

Під час опресовування апарата перевіряють стан трубної ре­шітки, щільність вальцьових і фланцевих з'єднань, зварних швів.

     Після гідравлічного випробування видаляють (рис. 9.4) неве­лику кількість трубок для вибіркового огляду (3-5 трубок). Видалені трубки оглядають, фіксують розміщення корозійних і ерозійних поверхонь, визначають товщину металу у найбільш пошкодженому місці. Після обстеження зношені трубки замінюють новими.

         Не можна вилучати трубки зубилом, щоб не зіпсувати поверх­ню очка у трубній дошці. Кінці труб обтискають гвинтовим при­строєм у вигляді кліщів, які не псують очок. Зусилля обтискання ви­никає у випадку загвинчування гайки.

     Ремонт трубних решіток зводиться до усунення тріщин елект­розварюванням і підготовки очок. Для видалення бруду та мастила очки у трубній дошці промивають дихлоретаном, після чого зачи­щають за допомогою дриля з насадками або головкою, на яку кле­єм наклеюють кардострічку або наждачне полотно. Привід голов­ки - від механічного дриля. Після зачищення до металевого блиску очко обдувають і всі очки перевіряють.

 

 

 

 

Рис. 9.4. Виїмка труб з трубних решіток:

а - виїмка труби; б - відбортування труби; 1 - трубна решітка; 2 - зубило; 3 - труба; 4 - пристрій для виїмки труб

     Виправленя очків у випадку наявності конусності та еліптичності виконують за допомогою розсувних розверток.

Перед установленням труб очко повинно мати чис­ту блискучу поверхню.

         4.  Ремонт і підготовка труб. Основними дефектами поверхонь труб нагрівання є зовнішня і внутрішня коро­зія, знос стінок труб зовні, утворення свищів, тріщини у місцях розвальцьовування труб і свищі у стиках.

    Під час ремонту на міс­ці, на зношені зовнішні стін­ки труб газовим пальником виконують наварювання. В окремих випадках, правлять погнутості, здуття і вм'ятини, вирізають дефектні ділянки і зварюють вставки з нових труб. Погнуті труби виправляють за допомогою скоб гвинто­вим натискачем, попередньо нагрівши трубу газовим пальником.

     Невеликі здуття на кип'ятильних і екранних трубах усувають шляхом нагрівання газовим пальником до червоного кольору з по­дальшим ручним правленням врівень з трубкою. Труби з вм'яти­нами виправляють нагріванням пошкодженого місця і протягуван­ням за допомогою троса кулі діаметром, трохи меншим внутріш­нього діаметра труби.

         Вийняті з апарата і очищені труби за наявності невеликих по­здовжніх тріщин або раковин відновлюють газовим зварюванням.

        Іноді використовують зварні труби. Зварювання виконують газом. Для забезпечення співвісності труб, які зварюють, викорис­товують спеціальний пристрій. Відрізають труби за розміром, який забезпечує необхідний вихід розвальцьованого кінця труби з труб­них дощок. Ріжуть труби ручною або привідною ножівкою чи дис­ковою пилкою, контролюючи перпендикулярність кінців після на­різання. Після обрізання знімають фаски з боку внутрішнього діа­метра.

      Кінці труб, що розвальцьовують, відпалюють на довжині 150­200 мм на деревному вугіллі або дровах. Латунні труби відпалюють за 640-660 °С з охолодженням на повітрі, а з червоної міді до 620­650 °С з охолодженням у воді. Безшовні стальні труби відпалюють за температури 550-600 °С, якщо товщина стінки не перевищує 2мм і за 900-950°С, якщо товщина 2,5 мм та більше. Електрозварні труби і труби із нержавіючої сталі не відпалюють. Підготовку труб до встановлення закінчують зачищенням їх кінців, яке виконують безпосередньо перед установленням.

        Вальцювання труб здійснюють у два етапи. Перший етап - це привальцювання, або закріплення труб перед вальцюванням. При- вальцювання (прихватку) труб виконують кріпильним вальцюван­ням, яке вставляють у трубу і обертають для роздачі труби, доки кі­нець труби буде закріплений в отворі решітки. Привальцювання виконують відразу після установки труб, вибираючи весь зазор і усуваючи можливість потрапляння між стінками труби і отвору сторонніх тіл. Контроль кріплення труби здійснюється за відсутно­сті її хитання. Після контролю корпус вальцювання додатково по­вертають на 1-1,5 оберти.

       Другий етап розвальцьовування труб — їх остаточне заваль- цьовування і бортування після привальцювання, не допускаючи тривалого розриву між цими операціями. У місцях з великою во­логістю повітря остаточне вальцювання і бортування привальцьо- ваних труб слід здійснювати в день установлення труб. Розвальцьо­вування виконують самоподавальною вальцівкою з бортувальними роликами так, щоб одночасно проводилося розвальцьовування з розбортуванням труби.

    Вальцювальний інструмент підбирають, виходячи з технології вальцювання. Широко використовують гвинтову вальцівку (рис. 9.5).

Вальцівка складається з трьох роликів і конічного шпинделя 4. При подачі вперед шпиндель натискає на ролики, які натискають на внутрішню частину труби. Обертаючи шпиндель, за допомогою ру­коятки, примушують ролики перекочуватися внутрішньою поверх­нею труби, поступово розтягувати її стінки і збільшувати діаметр.

Вальцювання труб виконують якомога швидше після зачищення очків і кінців труб. При цьому особливу увагу приділяють якості валь­цьованого з'єднання. Якщо під час гідровипробування труба підтікає, підвальцьовувати її більше двох-трьох разів недопустимо.

Рис. 9.5. Гвинтова вальцівка: 1 - подавальна втулка: 2 - стопорний гвинт; 3 - ролик; 4 - шпиндель; 5 - корпус; 6 - установче кільце; 7 - упорне кільце

       Кожухотрубні конденсатори піддають гідравлічному і пнев­матичному випробуванню. Гідравлічне випробування трубного простору на міцність проводять під тиском 0,6 МПа протягом 15 хв. Якщо на манометрі за цей час падіння тиску не спостерігається, то апарат визнають таким, що витримав випробування.

        Пневматичне випробування міжтрубного простору кожухо- трубних апаратів на міцність і герметичність проводять повітрям під тиском 1,8 МПа.

      Під час капітального ремонту випарника з нього знімають об­лицювання, теплоізоляцію, проводять гідравлічне або пневматичне випробування міжтрубного простору. Тріщини, виявлені в зварних швах апаратів, заварюють.

     Після ремонту апарат випробовують на герметичність, роз­міщують теплоізоляцію, облицювання, кріплять її кріпильними гвинтами, приєднують трубопроводи, вмонтовують прилади і за­соби автоматизації і готують апарат до пуску.

      До пуску в роботу випарники мають бути технічно оглянуті відповідно до Правил будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском.

       Секції панельних випарників перевіряють на міцність і герме­тичність під тиском повітря 1,2 МПа.

       Поверхнями теплообміну у вакуум-апаратах є випарники і поверхневі конденсатори. Загалом ремонт поверхонь теплообміну вакуум-апаратів аналогічний ремонту трубчастих пастеризаторів, однак має деякі особливості. Нещільність у з'єднаннях, через які ві­дбувається підсисання повітря, виявляють після створення вакууму в апараті за відхиленням відкритого полум'я (свічки або сірники), а також появі течі у разі заповнення апарату водою.

     Перед ремонтом поверхні теплообміну, які контактують з продуктом, очищують циркуляцією содового розчину протягом 8 год., систему промивають гарячою водою і чистять щітками і ме­талевими йоржами.

     Сопло термокомпресора (інжектора) очищують від накипу соляною кислотою. Під час збирання термокомпресора дуже важ­ливо забезпечити співвісну всіх його елементів (сопла, дифузора) і їх початкове взаємне розташування. Розбирати термокомпресор без особливої потреби не рекомендується.

     Мідні поверхні вакуум-апаратів під час ремонту лудять. Після ремонту вакуум-апарат збирають, перевіряють на герметичність, регулюють і здають в експлуатацію.

Питання для самоконтролю.

1.    Методи  очищення поверхні нагрівання.

2.    Як проходить ощищення труб?

3.    Які методи  ощищення труб існують?

4.    Назвіть інструменти для очищення труб.

5.    Ремонт пластинчастих і трубчастих апаратів.

6.    Які операці використовуються при ремонті  теплообмінників типу «труба в трубі»?

7.    Проведення ремонту і підготовка труб апаратів.

8.    Охарактеризувати етапи вальцювання труб.